ПРО КНИГУ "ФОРТЕПІАНО ЯК ОРФЕОН"
Книга о. Іоанна «Фортепіано як орфеон» не тільки згадує про великих повячених, але й збуджує прагнення пізнання: побільше дізнатися про музиканта, про його життя, творчість, про музику.
Моцарт, Чайковський, Бетховен – на них впав зв'язок з недосяжним. Вони увійшли до сфер, недоступних іншим музикантам. В цьому і полягає геніальність їхньої музики. І, найголовніше, завдяки спілкуванню з такими висотами це допомагає адекватно подивитися на себе і тверезо оцінити.
Скільки б не друкували книг, де прославляється людська жорстокість, тобто дурість, – вони зникають, безслідно стираються. Залишається тільки прагнення до досконалості, яка завжди живе в людині.
Я дуже радий, що вийшла ця книга і що вона стала надбанням багатьох, тому що вона допомагає спрямувати людину до ідеалу. Скільки видано книг про музику і музикантів, але жодна з них не йде в порівняння з нею.
Проходять епохи, змінюються музичні стилі, в залежності від індивідуальності композитора, але залишається найголовніше прагнення ідеалу – божества.
Духовний стан суспільства залежить від того, які ідеали в ньому панують. Які образи підносять як ідеал. В людині від народження закладені величезні таланти, які вона повинна прагнути розкрити в собі повною мірою. Але більшість пригнічує їх у собі, наприклад, увімкнувши телевізор, з екрану якого підносять завідомо неправдиві, перекручені образи, що руйнують особистість людини.
Через засоби масової інформації йде обдурення людини. Її мозок засмічують непотрібною інформацією, щоб забити її мозок, її душу, тобто зробити з неї корок. Вкинути її в таку яму, з якої вона самостійно вибратися не зможе. Це все перетворює людину на нижчу істоту, якою може керувати будь-який диявол.
Перед людиною відкриваються два шляхи, дві драбини, одна веде наверх, інша – вниз. Вниз спускатися завжди легше – не треба докладати зусиль, а щоб піднятися – потрібні зусилля.
У музики велике призначення – вона допомагає піднятися вгору. Великі музиканти, як, наприклад, Чайковський, докладали зусилля, щоб опинитися в сферах гармонії, чистоти, краси. Тому їхня музика спрямовує слухачів сходами вдосконалення вгору, у сфери небесної гармонії.
Тому люди дуже потребують музики високо посвячених людей – сфероносіїв. Тільки музика сфероносіїв допоможе витягнути їх з тієї прірви, до якої вони потрапили і спрямувати до небувалих висот, відкрити інший світ, повний небесних гармоній.
І я як педагог намагаюся спрямувати своїх учнів до ідеалу і домогтися від них такого виконання музики, яке було закладено композитором.
Виконувати Бетховена або інших геніальних композиторів потрібно адекватно тому, що вони написали. А це дуже важко, але в цьому і полягає мистецтво виконавця. А мистецтво педагога в тому, щоб навчити учня виконувати музику так, як її почув автор.
Це дуже висока планка, але без високих вимог неможливо виховати особистість. Я намагаюся направити своїх учнів сходами, що ведуть вгору, щоб вони почули музику в оригіналі, як її чув Бетховен внутрішнім слухом (в той час як до світського виконання він був глухий). В цьому і полягає важка робота педагога з ліплення майбутнього музиканта, та й просто гармонійної особистості.
Важлива наявність таланту. Хист до музики є у всіх. Навіть якщо немає хисту до виконавського мистецтва, то є талант до слухання музики. Людина, через слухання музики великих посвячених, спрямовується у небесні найчистіші сфери, а значить, вона не може бути поганою, тому що відбувається переліплення людини, напилення складових добра.
Можна навчити учня писати фуги, оркеструвати, а ось вчити, як добиватися духовної висоти, це різні речі. Це не називається вчити музиці, це – вчити душі.
Будь-яка музична професія дуже потрібна і важлива. Ідеал завжди спрямовує до нового щабля. Як сходи підйому нескінченні, так і вдосконаленню немає меж.
На даний момент основна частина музикантів вдосконалюється у своєму виконанні, щоб заробляти гроші своєю майстерністю. І тільки деякі з них поринають до захмарних висот. Але кожне покоління необхідно спрямовувати до цих висот.
Мати Скрябіна була хорошою піаністкою. Скрябін з дитинства чув музику вдома, через це він у 4 роки підійшов до рояля. У нього було прагнення до високого.
Але все починається з любові. Без неї нічого не може бути. Любов – великий рушій до високого. Вона викликає прагнення вдосконалення, преображення. Прагнення підйому на інший щабель.
Книгу о. Іоанна можна назвати одкровенням любові. Без неї нічого не може бути. Музика – прекрасний ключ для вираження любові. Вона проникає глибоко в душу і народжує там цілий спектр сердечних вібрацій. Філософ В. Соловйов сказав: нерухоме лише сонце любові.
Кожній людині від Бога дається певне завдання. Завдання ці дуже складні, тому щоб їх виконати, потрібно долати себе. Робити не те, що тобі приємно, а що тобі призначене. Будь-який шлях, пов'язаний з подоланням себе, подоланням перешкод. Якщо немає перешкод, то людина перетворюється в рослину – їй і так добре.
Поруч з Моцартом, Бетховеном, Чайковським були люди, які не вміли писати музику, але вони були однодумцями. У них були однакові ідеали. І якщо музику цих геніальних композиторів ще за життя полюбили тисячі людей, значить вони виконали своє призначення. Значить їх можна взяти за ідеал, за зразок.
Наша бесіда має філософський ухил. Був такий філософ Сергій Аверін. Він говорив про храм Софії. Софія – це мудрість бога. Премудрість, на жаль, дається не всім. І в цьому велика печаль. У спілкуванні пізнається ще дещо. Спілкування духовних накладає незгладимий відбиток на людей, які спілкуються, тому що відбувається перетікання один в одного.
Знаменитий персидський поет Омар Хайям писав чотирьохрядкові вірші – рубаї:
Світ порівняв би я із шахівницею:
То день, то ніч ... А пішаки? – то ми з тобою.
Посовають, притиснуть – і побили.
І в темний ящик сунуть на спокій.
Все, що не має любові, не має право на існування. Людям потрібна любов. Від неї все йде. Любов – і засіб, і мета одночасно.
Те ж саме і з музикою. Це найбільш тонка сфера людського існування. Її суть не піддається формальному аналізу. Музика великих композиторів виховує почуття духовної любові.
Адекватно виконати твори цих композиторів може тільки той, хто сам наповнений любов'ю. Хто сам пережив, через себе пропустив, і оцінив своєю душею необхідність цієї висоти.
Більшість людей дивляться на життя, як на відсоток з вкладеного капіталу. Якщо я буду молитися, то я знайду вічне життя. Це суто прагматичні уявлення. А без любові нічого не буває. У вічне життя можна увійти тільки дверима любові.
Коли є любов, тоді починається містична спорідненість. Містика об'єднання. Невимовне можна виразити словами. Це настільки високі поняття, що я навіть боюся їх торкатися, як сказав Ф.І. Тютчев: «Думка висловлена є брехня».
Хлопчик йде містом, чує геніальну музику, списану з вишніх світів. Ця музика зачіпає його архетипові струни і в його серці народжується любов.
У музичній школі навчають звичайним гамам, а гамам любові, гармонії – ні.
Першою людиною, яка придумала назву нот, був італієць – Дивидо Тореццо, який взяв перші склади з католицької молитви: домінус – до, реквієм – ре і т.д. Гами – виникли з вищого – з молитви. А тепер вони повернулися в молитву. Це сталося в Італії десь в XII-XIII столітті.
Є Аскольдова могила, в її центрі храм Святого Миколи. Цікаво, що Аскольд був християнином задовго до хрещення Русі. Його хрестив святитель Миколай. Князь Аскольд став першим християнином.
Ось сказали: прийшов Володимир і всіх хрестив. Такого не буває, тому що процес цей дуже тривалий. Необхідно, в першу чергу, внутрішньо усвідомити що таке бог? Друге – усвідомити, для чого проводять це таїнство. Це процес, пов'язаний з якимись надіями, відступами, війнами, духовними кризами.
Чому у нас така повага до самітника? Йому нічого не заважає. Він віддаляється від світу, щоб увійти в духовний світ, краще зрозуміти свій зв'язок з богом, увійти з ним в довірчий діалог. Але це пов'язано з областю містики.
Містика – це унікальне явище. Тому зводити її до рангу повсякденного неможливо. Раціональність виключає містику.
Релігійність і містика – це взаємовиключні поняття. Релігійність – це вироджена духовність. У той час, як містика – це наслідок високої духовності. А духовність – це прямий зв'язок з богом. Духовність допомагає вирватися з кайданів цього світу, так би мовити, відірватися від землі.
Нейгауз хотів бути святим. Кожна людина хоче бути носієм високих ідеалів. Чим більше робиш добра, тим воно збільшується від людини до людини. Так само і зі злом. Тому музиканти, що спускають музику з найвищих, найчистіших сфер, переможці зла.
Геніальна музика виховує, дає потужний імпульс душі до входження в сфери: доброти, краси, любові, гармонії. Музика у виконанні високо просвітлених музикантів очищує людину, робить її добрішою, спрямовує до духовності, допомагає розкриттю її серця до співчуття, допомагає відчути біль іншої людини, як свою, допомагає в розкритті внутрішньої краси і спонукає прагнення гармонії в усьому.
Я ніколи не забуду спогади одного відомого джазового піаніста, який пригадував, як його вразила почута на вулиці музика (він проходив повз нотний магазин). Це була маленька п'єса Бетховена «До Елізи». Ця музика вразила його до глибини душі, повернула його внутрішню вісь. З цього почалася його зачарованість Бетховеном.
Бетховен своєю музикою ловить душі.
Тому, щоб пробудити душі, потрібні світильники, помазаники, музичні пророки, які допоможуть людині очистити серце від ментальних сфер, щоб серце зазвучало як ліра.
Книга о. Іоанна «Фортепіано як орфеон» має колосальне значення. Вона допоможе забити тиражування диявольської омани. І відкриє душі унікальний світ – світ вишньої любові, доброти, краси і гармонії.
Саме ж сприйняття переводиться до акустики серця, якщо серце чисте.
Перше буття – зазвучала музика, а потім музика була переведена в Слово. У Піфагора – музика небесних сфер (макрокосм), а потім з небесних сфер вона прийшла...
Моцарт, коли чув свою музику, не думав, де вона буде виконуватися. Вона народжувалася всередині нього, але в той же час це була божественна музика. Він з чотирьох років писав музику. Він тоді протистояв римському фарисейству...
Я вдячний о. Іоанну за те, що він несе людству світло просвітлення високої любові. Бажаю о. Іоанну осягнути найвищі божественні сфери, невичерпного творчого потенціалу і ще більш близьких дружніх діалогів.
Михайло Борисович Степаненко, композитор, музично-громадський діяч, народний артист України