ІОАНН БОГОМИЛ – МІСТИК ПОЗА ЧАСОМ
Початок місії.
У самих різних містичних і релігійних традиціях донині побутує переконання, що Всевишній в різний час і різним народам посилає безліч пророків і посланників. Ті, що сповідають іслам, вважають, що останнім, на відміну від перших, для виконання своїх місій потрібні вказівки-настанови у вигляді сувоїв або книг. Пророки ж діють богонатхненно, з власної інтуїції, дарованої їм звище. Близькі до цієї богообраної когорти праведники і провидці, які своїм прикладом, а також письмовим і усним словом наставляють людей того, чого не навчишся ні в яких навчальних закладах.
Великі вчені та мислителі, поети і письменники, особливо ті, яких Творець обдарував пророчим та провідницьким даром, що жили колись і живуть тепер, являються духовними світочами на людському шляху. Вони висвітлюють і вказують людям містичну дорогу, яка веде через любов і доброту до Першоджерела всього сущого.
Тут мова піде про одного з них, великого російською співця і проповідника доброти і любові, який вже кілька років живе і творить за межами Росії, оскільки, згідно з Євангелієм, «немає пророків у своїй вітчизні».
Я маю на увазі Іоанна Богомила (Береславського), одного з небагатьох, хто чужий мирській славі, але переповнений невимовної любові. Подібні йому завжди вступали в протиборство з силами зла, за що піддавалися жорстоким гонінням з боку державних і релігійних інститутів. Принагідно зауважимо, що ім'я «Іоанн» в перекладі означає «син благодаті», ну а «блаженний» перекладу не потребує.
У 1939-му році Яків Береславський, знаний інженер і винахідник, був заарештований за доносом сусіда. У Бутирській в'язниці з ним сталася таємнича подія. Яків зустрів там великого старця Серафима Соловецького, який пророкував йому: «Милість Божа тебе дивним чином звільнить. Вийшовши на свободу, ти народиш сина, і він продовжить гілку помазаників істинного
духу».
Слова Серафима збулися. Незабаром Яків дійсно був звільнений з в'язниці. А восени 1946 року в Москві у нього народився син Веніамін, майбутній Іоанн.
У 1970-му році Веніамін Якович Береславський закінчив Інститут іноземних мов ім. Моріса Тореза. Працював перекладачем, викладав англійську мову в Московському державному університеті ім. Ломоносова. Отримав професійну музичну освіту в училищі імені Іпполітова-Іванова (його наставницею довгі роки була Марія Дешалит, учениця Г. Нейгауза). Рано захопився літературною творчістю, а оскільки його твори не вписувалися в прокрустове ложе партійної ідеології, головним чином писав «у стіл». Публікуватися почав в кінці 80-х років, коли ослабли «ідеологічні пута».
Веніамін, з юності відзначений печаттю небесного покликання, постійно перебував у пошуку найвищого сенсу буття. Глибоко цікавився містикою, світовими релігіями, вивчав іноземні мови і філософію, читав в оригіналі зарубіжних класиків. Осягнув безліч релігійних вчень і філософських шкіл.
На його духовне зростання після навернення справило величезний вплив знайомство зі святою молитвеницею матінкою Марією Орловською, а потім – з старицею Євфросинією з Почаєва, яка відкрила йому красу практичного подвижництва, старцівське православ'я Святого Духа.
У 1985 році Веніамін був пострижений в чернецтво з ім'ям Іоанн і висвячений на священика Істинно-Православної (катакомбної) церкви. З 1992 р. він єпископ, потім архієпископ. Маючи хіротонію від митрополита УАПЦ Іоанна Боднарчука (також прийняв чернецтво в катакомбній церкві), Іоанн Богомил став спадкоємцем містичних традицій ІПЦ, яка веде наступництво від древніх білих старців через патріарха Тихона і собор соловецьких новомучеників на чолі з патріархом Серафимом Соловецьким (який провів в таборах ГУЛАГу в сукупності 39 років).
Довгий час о. Іоанн очолював Собор єпископів Української Православної Церкви Божої Матері Державної. Нині перебуває в духовному затворі за межами Росії, де відвідати його прагнуть багато шукачів, серед яких чільні представники інтелігенції та релігійні діячі християнства, ісламу, буддизму та інших духовних течій із багатьох країн.
Як талановитий поет і письменник, обдарований музикант і композитор, він пройшов дивовижний шлях від викладача іноземних мов в МДУ до великого помазаника Премудрості, славного подвижника невимовної любові.
Духовний шлях
Після навернення у 70-х роках XX століття до православної віри отець Іоанн довго поневірявся у пошуках духовного наставника і однодумців. Влітку 1980 року в Україні він зустрів велику подвижницю старицу Євфросинію. Вона втілила унікальну в той час школу стяжання Святого Духа, мала багато послідовників.
Стариця належала до містичної гілки руського богомильства – слов'ян-теогамітів. Спадкоємцями їхньої школи вважалися також Серафим Саровський, Амфілохій Почаївський, Ніл Сорський та інші старці та стариці аж до стародавнього київського князя Аскольда (у хрещенні Микола), наверненого до християнства, згідно з переказами, від руки самої Богоматері. Богомильська школа духовності сходить до ще давніших часів, включаючи в себе таємні знання і ключі, отримані, в тому числі, від апостолів Андрія та Іоанна, і від Богородиці Діви Марії.
Духовну спадщину Євфросинії та інших представників старцівства, а також містиків різних релігійних напрямків, Іоанн Богомил розвивав згідно дарованому вищому натхненню, що і дозволило йому очолити унікальну слов'яно-теогамічну духовно-містичну школу.
У смутні 90-і роки минулого століття на живе слово пастиря Іоанна відгукнулося багато громадян Росії, України та ін. країн колишнього СРСР, які опинилися в сум'ятті після безславного краху комуністичного ідолопоклонства. До нього і його сподвижників притекли тисячі людей. Так оформився рух, що йде духовним корінням до витоків раннього християнства і давнього слов'янства, і сформувалася розвинена духовна школа з ясним вченням. Сьогодні вона має численних послідовників у різних країнах.
Як і слід було очікувати, благородна діяльність Іоанна з духовного відродження Росії та утвердження ідеалів святості, гуманізму і толерантності не всім припала до смаку. Духовний вчитель опинився в опалі як у державного, так і у церковного чиновництва.
Ось як описує його духовний шлях публіцист О. Лебедєв:
«У пошуках духовного отця обійшов, мабуть, всі лаври і монастирі, а Всевишній послав йому духовну матір. В убогій келії, сарайчику з-під вугілля, катакомбна старица Євфросинія відкрила йому таємничий світ пакибуття, запалила у ньому не згасаючу свічку любові до Христа. Так він дізнався про таємничу гілку довізантійського християнства, що бере свій початок ще від древньої Гіпербореї і Атлантиди.
Потім – нове чудове потрясіння: йому явилась сама Цариця Небесна.
Богоматір сподвигла свого обранця на пророче і апостольське служіння. З тих пір Вона невідступно перебуває з о. Іоанном, надаючи духовну допомогу тисячам божих душ.
Іоанн Богомил прийняв чернечий постриг і священичі свячення від катакомбних старців-нестяжателів. Старці благословили його очолити Богородичну гілку таємничої Церкви любові.
...Отець Іоанн відкриває запечатану сторінку забутого християнства, яке почалося не з насильницького хрещення, а від апостольства Богоматері, з періоду ефеського затвору.
Гілка учнів Христа, що йде від Солов'їної гори, іменується слов'янськими теогамітами. Ще їх називають хранителями Чаші, каoліками перехожими. Слов'янські теогаміти-чашівники, вважалися найвищим чином нарівні з білими старцями. «Майбутнє – за слов'янськими теогамітами, – стверджує о. Іоанн. – Вони повернуть людство до Предвічного архетипу. Зло зникне, конфлікти і кризи припиняться. На землі утвердиться цивілізація чистої небесної любові. Вона і преобразить світ».
Втіленню цього світлого ідеалу Іоанн Богомил присвячує своє життя»².
Одна з причин успіху його школи полягає в її джерелах: давньослов'янської і ранньохристиянської духовності, що зберегли свою чистоту від інституційних спотворень, привнесених в історичну церковність візантійським жрецтвом і католицької інквізицією.
На самовідданому шляху цього пастиря можна відзначити чимало важливих віх. Однією з них стало одкровення про Соловки – уособлення незагойних духовних стигматів на тілі змученої комуністичними диктаторами та їхніми опричниками величезної держави. Цій скорботній і разом з тим високодуховній темі присвячено близько десяти книг отця Іоанна, що в сукупності названі ним «Соловецьким Євангелієм». В них він відкриває таємниці «Другої Соловецької Голгофи»³.
Згідно з переказами, Соловки були колись одним із центрів гіперборейської цивілізації, і їхнє духовне притягання зберігалося протягом багатьох століть, а можливо і тисячоліть. Коли до влади у Росії прийшли більшовики, на островах з ініціативи та за розпорядженням Леніна спочатку відкрили СТОП – Соловецький табір особливого призначення, який за часів Сталіна перетворився в СВОП – Соловецьку в'язницю особливого призначення. У цьому концтаборі було закатовано тисячі і тисячі християн і мусульман, а також прихильників інших віросповідань. Іоанн Богомил має всі підстави називати острівну землю, просочену кров'ю безлічі безвинних жертв, Другою Голгофою.
Велике Соловецьке мучеництво послужить (і вже послужило) спокуті і преображенню Росії та всього світу. Ось чому Соловки іменуються містичною столицею ГУЛАГу.
Отець Іоанн був таємничо введений старцями соловецькими у містичну скарбницю Соловків. Прославляючи подвиг соловецьких мучеників, він прийняв особливий хрест гонінь за відкриття про Соловки правди.
Разом з однодумцями він став першим, хто відкрито приніс покаяння від імені всієї Росії за важкі гріхи радянської доби, за масовий геноцид і мільйони жертв ГУЛАГу. Були зібрані сотні тисяч покаянних сувоїв від приватних осіб, цілих підприємств і навіть глав міських адміністрацій. Сувої було символічно спалено на Першому Всеросійському Покаянному Соборі в Санкт-Петербурзі.
Духовна стезя о. Іоанна завжди була тернистою. Такими ж були і шляхи його друзів і прихильників. Однією з них стала відома правозахисниця і журналістка Зоя Олександрівна Крахмальнікова, яка відсиділа 7 років за свої віровчення. Підтримуючи отця Іоанна в роки гонінь, вона написала вступ до його книги про Серафима Соловецького, назвавши її «книгою про любов – про любов до Бога... і про те, як божественна любов зберегла патріарха Серафима». 4.
Патріарх Серафим Соловецький, як сказано, провів 39 років у сталінських таборах, молячись за всіх страждальців, допомагаючи, втішаючи, сповідуючи, чудесним чином виживаючи і духовно зростаючи в неможливих умовах, що очистило і розчулило його душу до ступеня святості. Від нього Іоанн Богомил успадкував нечуваний дар – Чашу Христову (Грааль), в яку зібрані краплі мученицької крові, вилиті на Соловецькій землі. Ось чому о. Іоанн пише: від Другої Соловецької Голгофи Грааль знову повернуто людству.
Як стверджують, Грааль в руках Іоанна Богомила творить дива. Сотні віруючих в листах і розмовах зізнавалися, що їм являвся отець Іоанн і надавав необхідну допомогу в скрутну хвилину. Через його помазання мировими маслами багато людей в Росії, Україні, США, Хорватії, Іспанії та ін. країнах зцілилися від тяжких захворювань. Багатьох він буквально врятував в критичній життєвій ситуації...
На початку 90-х років минулого століття Іоанн Богомил зіграв значну роль в духовному оздоровленні суспільства. У період, коли стала реальністю загроза повернення до тоталітаризму і нової громадянської війни, він зустрівся з міністром оборони СРСР Язовим (згодом учасником путчу ГКЧП), на подальші дії якого вдалося сприятливо вплинути.
Однак незабаром уявна милість влади змінилася на гнів. За участю деяких діячів одержавленої православної церкви була організована кампанія по дискредитації о. Іоанна і послідовників його школи. Їм довелося свідчити свою віру, маючи репутацію ізгоїв суспільства.
Парадоксальною виявилася і позиція церковної влади. Замість того, щоб виступити на захист віруючих, офіційна церква очолила гоніння на них, приймаючи на себе частину функцій каральних органів держави. Ось де в черговий раз наочно проявилася суть «змішаного симфонічного оркестру» представників церковних і державних інститутів!
Іоанн Богомил проаналізував глибоку кризу державної церкви в ХХ столітті. Саме стан церкви, на його думку, є основною причиною духовної деградації сучасного суспільства. Загартований ще з радянських часів в духовних боях з «двоголовою гідрою» під такою, що суперечить здоровому глузду назвою «КПРС-РПЦ», він не зламався, не злякався, не покаявся перед гонителями, зіткнувшись з безперервним тиском на нього і його школу, а ще активніше продовжив свою подвижницьку діяльність в ім'я любові, доброти і правди. Дотримуючись безкомпромісної позиції, він і тепер мужньо відстоює свою точку зору, формуючи духовний погляд на різні сфери життя суспільства.
Як миротворець, отець Іоанн зустрічається і підтримує контакти з представниками світових релігій і духовних рухів, з релігійними лідерами різних країн. Він легко вступає в діалог з учителями і містиками з усього світу і знаходить в їхніх вченнях приховані перлини Премудрості. Автор цих рядків відчув глибоке і приємне потрясіння, коли дізнався про зустріч і тривалу бесіду між двома видатними духовними лідерами сучасності: Іоанном Богомилом і визнаним лідером суфійського тариката «Накшбандійя» Назимом Хагані Кіпрісі, який є продовжувачем справи знаменитих мусульманських подвижників Шарафудіна аль-Кікуні і Абдуллаха Дагестані, що походять з Росії.
Духовна і миротворча діяльність архієпископа Іоанна (Береславського) знайшла своє відображення в 13-му випуску англійського каталогу «Хто є хто серед інтелектуалів», в якому відзначено його вагомий внесок у духовний розвиток світової спільноти.
За його ініціативою або з його участю щорічно проводяться великі міжнародні форуми, конгреси і зустрічі. У низці газет і журналів, як в Росії, так і за кордоном, вийшли друком численні статті про його духовні пошуки. Голос Іоанна Богомила сьогодні слухають багато людей в різних країнах на різних континентах, його вважають своїм духовним батьком і притікають до нього, незважаючи на відстань, за доброю порадою і допомогою.
Все сказане, безсумнівно, виводить його в ряд видатних духовних мислителів і діячів сучасності.
Творчість
Духовний шлях Іоанна Богомила невіддільний від його творчих обдарувань. Свого часу він належав до кола московських поетів 60-х, спілкувався з Андрієм Вознесенським, Беллою Ахмадуліною. У молодості, ще до навернення, став автором кількох романів і повістей, збірок віршів, богословських і релігійно-філософських робіт. Вивчав давньоєврейську, грецьку мови. Однак релігійні прагнення, які рано проявилися, спонукали його все більше уваги приділяти глибинній, містичній стороні буття, що і стало основою його подальшої творчості і служіння.
Нині творчий багаж о. Іоанна налічує понад 450 книг і понад півтора десятка томів семінарів. Сюди можна додати публікації в різних періодичних виданнях – не кажучи про цілу серію творів духовної музики, які приголомшують душу. За плодючістю його можна порівняти з Гермесом Трістмегістом і Абу Хамідом аль-Газалі, які залишили нащадкам колосальну кількість праць духовного змісту.
Написані о. Іоанном книги і поетичні збірки пропонують читачам ключі до універсальної духовності, до духовності різних цивілізацій і культур минулого і сьогодення, відкривають ступені досягнення духовної досконалості, таємниці помазаництва, божественної любові ( «Мінне»), безсмертя і багато іншого.
Іоанн Богомил несказанно обдарований надосяянним знанням, яке древні вважали ключем до врат Божества. Це знання знаходить вираз у філософській, богословській, літературній, музичній, поетичній духовній творчості.
Важко відшукати жанр, в якому не працювала би ця дивовижна людина. Релігійні проповіді, екзегеза, історичний нарис, актуальна публіцистика, філософські щоденники, сатира, духовні казки і притчі, оригінальна містична поезія, яку можна порівняти з російською, східною і світовою духовною класикою, а також теологія, афористика, містерії, книги про явлення Божої Матері і Христа... Подібно великим містикам минулого, йому дано розкривати зашифровану мову Премудрості в слові і музиці. У зв'язку з цим згадуються твори Данте Аліг'єрі і Евелін Андерхилл, Рабіндраната Тагора, Рене Генона, Абдурахмана Джамі і Джалаледдіна Румі.
Теми, які розробляє на шляху своєї духовної подвижницької творчості отець Іоанн, не можна описати коротко. У своїй сукупності вони відображають взаємозв'язок світових релігій і містичних течій, глибокі таємниці людської душі і суспільної свідомості, способи морального вдосконалення і духовного розвитку на важкому шляху до осягнення божественної Істини.
Слід зазначити ще одну особливість творчості о. Іоанна: в числі його джерел – духовна спадщина Гіпербореї і Атлантиди, звідки, за його словами, беруть початок всі сучасні цивілізації. Духовному погляду Іоанна Богомила скарбниця непорочних цивілізацій доступна як сувої таємничої Містичної бібліотеки. З неї почерпнуті унікальні теми його творчості, що стосуються дохристиянської духовності, історії цивілізацій, в основі яких лежав непорочне начало, автентичної історії Росії та інших регіонів, відновлення правдивої історії життя помазаників Премудрості – особливо тих, чия біографія була свого часу спотворена офіціозними або просто недобросовісними істориками.
Працюючи з джерелами, о. Іоанн часто вдається до можливостей порівняльно-лінгвістичного аналізу, морфології давніх мов. Він знавець і дослідник священних текстів, стародавніх манускриптів і апокрифічних писань християнства, праць західних і східних містиків різних шкіл (включаючи афонських ісихастів). Йому доступні висота мудрості вчителів дзен-буддизму і суфізму, містичні гілки якого живяться корінням, що йде в глибоку старовину, до часів Гермеса і Орфея, Сепхіза і Піфагора, біблійних та коранічних пророків і праведників.
Своїм особливим інтуїтивним відчуттям отець Іоанн сходить до загального джерела їх сакрального сенсу. Висока любов, якою дихають його книги, його музика, стає джерелом і надихає силою не тільки його учнів та інших подвижників, але і світських авторів музичних, поетичних, богословських і інших творів [5]. Тож не дивно, що його ідеї, що сягають древніх вчень і інтерпретовані на сучасний лад, знаходять відгук у різних сферах суспільної та культурної діяльності. Багато інтелектуалів збагачують ними власний творчий досвід. Відомі діячі літератури і музичного мистецтва вважають його своїм учителем і втілюють його духовні образи в своїй творчості. Учні Іоаннової школи стають яскравими мислителями, богословами і містиками, продовжуючи розвивати цей напрямок духовної думки [6].
З творів ІоаннаБогомила на сьогоднішній день можна скласти цілу бібліотеку. Його книги перекладені і продовжують перекладатися на різні мови. Їх з однаковою захопленістю читають люди різного віку, роду занять і кола інтересів. Ця скарбниця повинна бути вивчена, проаналізована і взята не тільки до відома, а й до практичного втілення.
Про музичну творчість отця Іоанна варто сказати трохи докладніше.
У його музично-композиторській творчості, як і в особистості самого автора, з'єдналися сфери музики і божественного Слова. На думку цього помазаника Премудрості, музика є природною складовою слова. Подібно до великих містиків минулого, Іоанну Богомилу дано розкривати зашифровану в слові і музиці мову Премудрості. Його оригінальні твори передають вібрації духовного світу, як про це багато століть тому писав Гермес Трисмегіст («Кібаліон»), і на них відгукуються багато душ.
Професійний музикант, викладач Людмила Добросмислова (Новосибірськ) пише про музичну творчість о. Іоанна наступне:
«Нагальна потреба появи фортепіанної школи отця Іоанна продиктована самим життям: в даний час музика стає надбанням нечисленної еліти, не виходячи з вузьких рамок традиційного кола «музична школа – училище – вищий навчальний заклад – аспірантура (асистентура)» – що неминуче веде до згасання цієї системи. Прихильників високозмістовної класики, яка виховує справжній художній смак, естетичні критерії, стає все менше і менше. Музичний ефір і естраду заполонили безглуздою попсою, що діє на фізіологічному рівні на чуттєві, плотські інстинкти і вбиває в людині інтелект (що доведено експериментальною музикознавчою наукою). Тому о. Іоанн – пристрасний пропагандист-просвітник, який переграв і записав на диски кращі творіння найвидатніших композиторів. Тому-то і його нові книги не тільки розкривають музичні смисли їх творів, але пояснюють, як виконавець може сам стати музичним священнодіючим інструментом, дорогоцінної лірою, "орфеоном"...
Непідходяще було б назвати його нове творіння "методичними вказівками", як зараз це прийнято. Занадто смішно і приземлено це звучить. Але написана в найвищих духовних вимірах, його книга достукається до сердець музичних педагогів та їхніх учнів.
Незвичні книги о. Іоанна про Моцарта, про видатну піаністку Марію Юдіну – духовну доньку Серафима Преуміленного. Незабутні його виконання фортепіанних творів Чайковського, Бетховена, Моцарта... Його "Petrof" 7 – вівтар, трибуна проповідника, що виливає світло, любов і доброту; його чарівні руки володіють мільйонами нюансів, що створюють вібраційне поле витончено-музичної експресії. Він виконавчо втілює те, що неможливо висловити словом, що не є раціонально-логічним ("думка висловлена є брехня"). Його гра, повністю позбавлена чуттєвості, – духовна, сповідальна, по-філософському насичена.
Володіючи градуляційним жезлом, він дбайливо і ніжно торкається сердечних струн, віщуючи про те, що було згори "надиктоване" композитору, чим композитор обдаровує піаніста, піаніст – слухача.
Музика в його руках – дар небес, мова божеств, мова обоження людини, що допомагає проникнути в глибинні архетипові палаци. Музика, що виконується ним, створює сфери, що стирають зло, хіть, мамону, узурпацію; вона оповідає про сенс життя і смерті, про порятунок, вона виточує консоламентум, несе, за словами о. Іоанна, любов, якої немає на землі, доброту і чистоту, неможливі на землі, якої жадає душа як чистої води в пустелі».
Іоанном Богомилом виховані талановиті композитори і виконавці, створено новий напрямок духовного співу, в тому числі на основі складеної ним системи «гласів»8. Таке мистецтво співу глибоко зворушує серце, викликає гарячі сльози розчулення і духовного захоплення.
Перефразовуючи відомого класика, можна сказати, що отець Іоанн є кращим музикантом і композитором серед духовних лідерів і найкращим духовним лідером серед музикантів і композиторів. Подібним же чином можна описати співвідношення його поетичного і письменницького таланту.
Він є також автором оригінальної школи пластичної молитви – молитовних жестів, які передають вібрації духовного серця, орієнтованого на вищі сили. Відзначимо, що елементи цих рухів використовувалися багато тисячоліть тому в стародавніх ритуальних процесіях, хороводах і містеріях.
Отець Іоанн пише, що черпає свої знання і сили з божественних одкровень, співпричастя яким дозволяє його розуму перебувати в стані невпинного надосяяння. Діва Марія відкрила йому місця своєї особливої таємничої присутності по всьому світу, названі Нею «великими престолами одкровень». Відвідуючи ці святі місця, він чує живе Слово, що сходить згори, в якому відображено ніжний подих вишньої любові, і потім викладає його зміст в оригінальних творах. Книги одкровень користуються величезною популярністю серед читаючої і думаючої публіки. Не хлібом єдиним живе людство!
У таких творах (сам він іменує даний жанр «Боготворіння») о. Іоанн виступає одночасно в іпостасях автора і співавтора, що показано, зокрема, в його цікавій книзі «Щоденник з місця одкровення» [9].
Як видно з книг, зазвичай одкровення даються в гірських районах або поблизу морських узбережь. Отець Іоанн відчуває внутрішній поклик і вирушає до місця, яке йому вказується небом, як правило, на високих горах. Відвідуючи за вказівкою Премудрості Її престоли одкровень, він сходить на гори, щоб знову стати учасником нескінченно створюваного живого Слова, яке і втілюється потім на сторінках книг.
У момент одкровення, розповідає отець Іоанн [10], він не чує голосів і не має ніяких видінь. Його тіло знаходиться в майже нечутливому фізичному стані. У той же час робота розуму в мільйон разів прискорюється, посилюється чутливість – відбувається переведення в інший вимір. Як він сам свідчить, «одкровення відбувається у внутрішньому, записується на духовні скрижалі і [одночасно] транслюється надсвітовими» [11]. Потім почуте переноситься на електронні та паперові носії.
В рамках цього проекту, тим більше одного розділу, неможливо навіть в стислому вигляді передати сенс і зміст одкровень, одержаних Іоанном Богомилом, тому раджу звернутися до його прекрасних книжок та інших богонатхненних творів слов'яно-теогамічної школи. Благо, на відміну від сумнозвісних радянських часів, нині не складе особливих труднощів долучитися до праць великого містика.
Подвижництво. Громадська діяльність
Після навернення, як говорилося, о. Іоанн пройшов школу православного Святодухівського подвижництва у матінки Євфросинії. Практика її включала натхненні «поклоночки», нічні молитовні пильнування, вогняні пости і омивання на святих джерелах, бідність і скитальництва, гарячу слізну проповідь. Будучи спадкоємницею відразу декількох гілок руського старцівства, вона жила за ладом виконування Божої волі, любила Христа всім серцем, бесідувала з Божою Матір'ю, жертовно вимолювали тих, хто цього потребував. Найважливішим інструментом подвижництва, спрямованого на стяжання Духа Всевишнього, вона вважала саме проповідь і ще молитовне служіння людям, яке втягувало її в «невидиму брань».
Стариці Євфросинії був відкритий духовний світ. Все, що б не робила, вона наповнювала Святим Духом і божественною любов'ю. І всі свої обдарування і духовні печаті подвижниця передала улюбленому учневі о. Іоанну.
За масштабом і ефективністю духовного подвижництва Іоанн Богомил знаходиться в одному ряду з такими видатними духовними лідерами свого часу, як Франциск Ассизький, Джалаледдін Румі, Махатма Ґанді, Лев Толстой. Хочеться трохи докладніше розповісти про його подвижницьке проповідницьке та громадське служіння.
На самому початку своєї публічної діяльності в 90-х роках минулого століття о. Іоанн виступив ініціатором і організатором створення благодійного фонду та видавництва, завданням яких була публікація творів релігійної літератури, в т.ч. авторів, раніше недоступних широкій аудиторії. Він заснував також громадський рух «Нова Свята Русь», до якого увійшли представники інтелігенції, священики, філософи, вчені, письменники і багато простих мислячих людей, які прагнули до духовного відродження Росії, України.
У серпні 1991 року, коли в країні відбувалися бурхливі суспільно-політичні події, готові перерости в громадянську війну, отець Іоанн перебував у їх гущавині. Пастирським словом і молитовним служінням він сприяв запобіганню військового зіткнення між протиборчими силами. Він зустрівся з представниками політичної влади та Збройних Сил (зокрема, з міністром оборони СРСР маршалом Язовим), переконуючи їх не допустити кровопролиття, і благословив на вирішення конфлікту мирним шляхом. Це благословення було Д.Т. Язовим прийнято, внаслідок чого виданий 20 серпня наказ голови КДБ Крючкова про атаку барикад біля Білого дому був проігнорований армійським командуванням. Наслідком став практично безкровний перехід влади від КПРС до демократичних сил.
Іоанн Богомил ніколи не приховував своєї антикомуністичної позиції. Відкрито закликав до відмови від уявних ідеалів атеїстичної епохи, бачачи вихід з кризи і ідейного застою в зверненні до істинних духовних цінностей. Він був першим у Росії, хто після падіння комуністичного режиму повернув до життя ідеали Святої Русі, втрачені в епоху панування агресивного атеїзму. Отець Іоанн публічно оголосив «божественний заклик до страждаючого російського народу про повернення до споконвічних аксіом осмисленого і активного проходження істини, моральності, любові і красі, божественного промислу, відповідно до якого російська нація повинна визначати свій подальший шлях» [12].
Церковна криза XX століття – одна з найважливіших для о. Іоанна тем. Він піддав серйозному аналізу її причини і наслідки, серед яких «почесне» місце займає церковно-державна «симфонія», яка позначилася і в сферах ідеології, і в економіці. Згадаймо дифірамби владі, що звучали з церковних амвонів, і панегірики архієреям, які виходять від чиновництва. Як цілком ясно сьогодні, це свого роду «ідеологічне обслуговування» дворушництва і корупції, що охопили всі сторони життя нашої держави.
Толерантність, широта і масштабність мислення дозволяють отцю Іоанну, не обмежуючись рамками окремої конфесії, культури чи традиції, розкривати шляхи до духовної єдності різних народів на основі альтруїзму і морального вдосконалення. Згадаймо графа Л. М. Толстого, який виступав з аналогічними закликами сто років тому. Голоси яснополянського старця і о. Іоанна перегукуються через десятиліття.
Як відомо, конфлікт старого і нового світоглядів є споконвічним, в тому числі їхніх релігійної та етичної складових. При новизні і самобутності подвижницької діяльності о. Іоанна не дивно, що вона багатьох не влаштовує. Опоненти закидають йому в провину якийсь «відступ від фундаментальних церковних приписів і канонів». Окремі представники релігійного традиціоналізму (а точніше сказати, заскорузлого церковного чиновництва), слідуючи цілям церкви, які викривлено розуміються або особистим кон'юнктурним інтересам, замовчують праці та ініціативи отця Іоанна і спотворюють їхній зміст. Тим самим вони лише демонструють власну духовну неспроможність.
Передове мислення завжди виявляється в конфлікті з архаїчними уявленнями, віджилими традиціями і колись нав'язаними стандартами, які намагаються протистояти свіжим віянням реального життя. Ось чому затребувана часом духовність школи Іоанна Богомила, далека як від окультизму, так і від фундаменталізму, викликає нападки з боку завзятих прихильників традиційних церковних інститутів.
У працях і подвижництві отця Іоанна немає нарочито модної «світськості», що проявляється іншими сучасними ієрархами. Його погляди завжди внутрішньо обґрунтовані і переконливі, виявлені факти та висновки спираються на глибоке знання предмета і розуміння своєчасності їхньої духовній концепції, що подається.
Іоанн Богомил велике значення надає також автентичності перекладу на мови світу священних і духовних текстів. Він підніс богонатхненну концепцію освіти, що стосується і дітей, і вчителів. Основа її – в особливому розумінні освіти як натхненного пізнання глибин загальнолюдських істин через праведність, святість, духовність. Процес пізнання має відбуватися поза формалізмом і начотництвом, через прищеплення любові до навчання, поваги до педагогів і досягнення глибокого діалогу між учителем і учнем. Без цього, каже о. Іоанн, не може бути й мови про успішну передачу знань від покоління до покоління. Це особливо важливо в наш час, коли світська і церковна освіта терпить кризу, зумовлену, крім іншого, повсюдним проникненням щупальців комерціалізації.
Особливу увагу Іоанн Богомил приділяє тому, щоб розвиток тіла і духу був гармонійним, і сам робить для цього все можливе, поєднуючи активне духовне служіння з фізичними навантаженнями. Проповідуваний ним здоровий спосіб життя включає в себе фізичну культуру, здорове харчування, виховання благородних душевних якостей і духовну практику. Отець Іоанн навчає, що в сучасному мегаполісі просто необхідно правильно поводитися. Це стосується навіть вміння харчуватися і дихати. Разом з найближчими друзями-учнями о. Іоанн розробив унікальний комплекс дихально-рухових вправ, названий «синритмія» – життя у ритмі серця. У сукупності з духовною практикою і правилами здорового харчування ця система дозволяє людині зцілитися від багатьох недуг.
За свою творчу і громадську діяльність Іоанн Богомил удостоєний низки міжнародних нагород і почесних звань. Його внесок у справу зміцнення миру неодноразово був відзначений Міжнародною асоціацією «Викладачі за мир у всьому світі» при ЮНІСЕФ та ЮНЕСКО. Його прагнення згуртувати прогресивну російську творчу і духовну інтелігенцію вилилося у створення в 1995-му році в Санкт-Петербурзі «Незалежної асоціації російських релігійних письменників і філософів».
Примітно, як вже було сказано, що коло його спілкування не обмежене тільки представниками різних гілок християнства. У числі його друзів мусульманські шейхи і католицькі кардинали, вчителі дзен-буддизму і лідери сикхів, інших духовних рухів і шкіл, політики і чиновники, діячі науки і культури. Подвижник об'їздив півсвіту, провів безліч конференцій і зустрічей на різних рівнях. На одній з таких зустрічей в 1997 році лідер російських мусульман, голова Ісламського комітету Росії Гейдар Джемаль сказав: «Досвід отця Іоанна неоціненний і для мусульманського світу».
Особливий пласт його подвижницької діяльності становить літургійне служіння і передача людям молитовних слів, почутих від Пресвятої Діви Марії. Ось молитва, яка датується 13 грудня 2011 року:
Про Alma Mаter Dei et Humani [13].
на мільйонноокій колісниці небесної доброти!
Осяй внутрішні храми
і роди нас мілльйонкрат добрішими, ніж ми є,
під сонцем Твого трисонячного божества!
Послідовники
Говорячи про Іоанна Богомила, важко утриматися від найвищих ступенів. Людей різних поколінь приваблюють його чесність і відкритість, богонатхненність і довірливість, інтелект і таланти духовного пастиря, а головне, чиста любов, якою дихає все його єство. Спілкуючись з ним, мимоволі думаєш: людина з таким обличчям, такої зовнішності здатна лише на чотири речі – любов і доброту, доброту і любов, які написані на його чолі.
Як і слід було очікувати, він має величезну кількість послідовників і учнів, якими навряд чи зможе похвалитися будь-який з вищих ієрархів РПЦ. Серед них багато інтелігенції, чистої, красивої молоді. Ті, котрі нещодавно прийшли, відзначають духовну красу літніх людей. Одна з його послідовниць, Маріанна Іванова, згадує:
«Пам'ятаю перше, що вразило мене в церкві – краса зібраних тут душ. Я для себе відзначила: які гарні бабусі! І зовсім недавно отець Іоанн сказав: найкрасивіші жінки – у віці 60, 70, 80 років...»
Життя о. Іоанна проходить в дуже простій обстановці. Він завжди віддає перевагу аскезі перед багатством, вважаючи нестяжательство запорукою духовного аристократизму. Обивательщині, егоїзму, меркантильності він протиставляє ідеал безкорисливого служіння людству. Тому закономірно, що його оточення складають шановні та шанобливі люди, які відзначають турботу і любов з боку свого наставника.
«Коли тільки прийшла до церкви, – продовжує Маріанна, – мене вразило його покаяння на колінах перед паствою. Ніде я не бачила такої відкритості і довіри. Отець Іоанн підкорює серце з першого погляду незвичайною добротою, яка ллється від усієї його істоти. Гіперборейський білий старець з поглядом мудреця і одночасно дитини. Простий і доступний.
Пам'ятаю перше причастя з його рук: ніби сам Христос причастив. І з тих пір (ось вже вісімнадцять років) приголомшеність не покидає мене. Вражає все: висота і неординарність його особистості, невимовна доброта і літургії, співи та книги, семінари отця Іоанна і особливо люди Іоаннової Еклесії.
У Премудрості тисячі ключів до перемоги над лукавим. Але втілюють Її задуми душі, які прийшли на землю – і тут необхідна особиста мужність. Треба відкинути «адаптаційне» переліплення [14], розірвати заповіти з князем світу цього, перемогти його всередині себе, повернувшись до завіту з Отцем чистої любові. Це не так просто – потрібно проявити особистий героїзм.
Один з ключів до зміни складових і преображення людини – причастя з чаші Грааля, з рук помазаника.
Як хранитель Грааля, отець Іоанн на небувалу висоту підніс таїнство Євхаристії. Неможливо відірвати погляд від отця, коли він причащає душі. З якою любов'ю і трепетом він дивиться на причасників! Для кожного знаходить свій жест, своє слово, перетікаючи в них – і преображаються до невпізнанності, одні ненадовго, а деякі назавжди. На очах відбувається найбільше таїнство обоження через прийняття божественних складових Христа. Я не бачила нічого прекраснішого. Мимоволі течуть сльози розчулення.
Людина і сама – малий кубок, маленький Святий Грааль. Людина гідна того, щоб споглядати його осяяння. Це основне у вченні Іоанна Богомила.
Світ зміниться на краще тільки тоді, коли все буде служити людині як основній цінності цього світу, як божеству. Але для цього має змінитися і людина.
Пам'ятаю одну з літургій, на якій так виразно відчувалася присутність Грааля – Чаші Отця небесного. Отець Іоанн з розчуленням і найніжнішою любов'ю обіймав євхаристичний потир, притискав його до серця, і приносив до престолу Всевишнього для освячення. Душа, споглядаючи найвище таїнство, тремтіла і приходила у захват, прагнучи через причастя стати одне з Христом, одне з Отцем, одне з Божою Матір'ю.
Напевно, найважливіше, що отець Іоанн робить для людства – відкриває нам Бога як найдобрішого добрих Отця чистої любові. Який Бог – така і людина.
Я вважаю, що Іоанн Богомил зробив прорив, який до нього нікому не був під силу. Він йде такими семимильними кроками, випереджаючи, як він каже, навіть самого себе, що ми, його духовні діти, ледве встигаємо за ним. Він випередив свій час настільки, що, може бути, ще тисячу років людство буде осягати його вчення. Він володіє золотими ключами преображення, які йому вручили катари і богомили, спадкоємці вчення слов'ян-теогамітів, навернених Андрієм Первозванним та Іоанном (котрі принесли на Русь Чашу від Солов'їної гори, де останні земні роки провела Божа Матір і куди в дусі приходив після вознесіння Христос).
Сьогодні повертається те, що було вигнано візантизмом з руської землі: жива вогненна віра (нічого спільного не має з мертвим ритуалом), лицарське поклоніння Богоматері, сердечне і хресне поєднання з дорогими братами, сестрами і отцями, сонячні ходи, радісні коловороти проти стояння статуєю на «пересічних» літургіях.
І хоча прекрасні покаянні літургії Православ'я Святого Духа, що допомагають зрозуміти глибину падіння душі, і покаянні сльози про відступ від Отця небесного, нині піднесений новий ключ – подобріння. Доброта – якість небесного Отця. Доброта звільняє від гріха більше, ніж покаяння, і гармонійне вдосконалення в чистоті, премудрості, любові і доброті як ніщо інше дозволяє досягти духовного світу і знайти справжнє милосердя».
Потрібно сказати, що небагато можна нарахувати послідовників духовних вчень, які б з такою щирою любов'ю і глибиною говорили про свого вчителя.
До Блаженного Іоанна звертаються не тільки його учні і однодумці, а й люди іноді дуже далекі від релігії і церкви. Життя тих, хто отримує його рекомендації і поради, дивним чином змінюється, вирішуються їхні проблеми. У світлих духовних обителях, заснованих ним і його учнями, багато людей знайшли справжнє щастя і радість. Одних Божий промисел через о. Іоанна врятував від негараздів і бід. Комусь пастир відкрив найвищий сенс життя. Він вміє захопити і повести за собою. Тисячі гостей регулярно збираються на організовувані ним міжнародні духовні форуми. Найрізноманітніші люди отримують від нього мудрі поради і з Божою поміччю в короткий термін звільняються від вад і проблем, що мучили їх.
Йому постійно дзвонять з різних кінців світу, пишуть листи. Для кожного він знаходить добре слово втіхи, допомоги, поради та підтримки. Пояснюючи свій спосіб життя як служіння людям з любові, він зміцнює і підтримує батьків у взаєминах з дітьми, дітей у взаєминах з батьками, відроджуючи споконвічний інститут сім'ї, відновлюючи аристократичне благородство і чистоту сімейних відносин. Ряд його робіт присвячений цьому питанню [15].
Підносячи людям моральні уроки, о. Іоанн подає ключі до досягнення духовної досконалості і розкриття божественного потенціалу. Божество з самого початку закладено в кожній людині самим Творцем. Як би низько не впала людина, не помилялась в своїх поглядах, не помилялась на життєвому шляху, вона зберігає потенціал виправлення і духовного відродження.
Іоанн Богомил вчить: є багато духовних шляхів, але шлях чистої любові з них найпрекрасніший і блаженний. Тут прямо-таки напрошуються пронизливі, сповнені ніжності і любові слова, сказані о. Іоанном про своїх послідовників і взагалі про людей:
«Я дійсно люблю людей позамежно. Заспокоююся від їхнього юродивого товариства. Коли їх багато, мені виключно добре, оскільки люблю їх і тим самим покриваю. Люблю – і тим самим не помічаю їхніх маленьких вад і кричущих недоліків. Люблю їх ще більше за безпросвітну тугу і кричущу нісенітницю, марноту і суєту. Люблю їх ще більше з гріхами, маразмом і слабкістю. Закликаю кожного тисячократно пресуществитися, стати більшим за самого себе... Але люблю їх такими, якими вони є » [16].
З таким пастирем, як кажуть в народі, не страшно хоч на край світу.
[1] Богомильство і теогамізм – тотожні поняття. Стародавні богомили отримали свою назву не від імені міфічного «попа Богомила», а від слів «Бог» і «міoліця» (слов'янською – наречена). Теогамія означає «шлюб з Божеством». - Ред.
[2] О. Лебедєв. «Іоанн – пророк катарський», на сайті www.ioan.ru.
[3] Найбільш відомі з них – «Серафим, патріарх соловецький» і «Соловки – Друга Голгофа». Обидві витримали безліч перевидань в Росії і Україні, перекладені на ряд іноземних мов і продовжують перевидаватися; також в цикл про Другу Голгофу входять книги «Соловецький сад», «Криваві каміні», «Теологія Другої Голгофи», «Євангеліє Другої Голгофи», «Серафим у 144 ликах», «Переможець ГУЛАГу» та ін.
[4] Архієпископ Іоанн. Серафим, патріарх Соловецький. М., 2001., с.12.
[5] Як приклад можна назвати спільну книгу Іоанна Богомила і професора Московської консерваторії, доктора мистецтвознавства Є.М. Левашева, присвячену Псалтирі: «Таємниче житло Бога. Роздрукований Псалтир» (М., 2004). Коментуючі розділи написані проф. Левашовим.
[6] Іоанн Богомил часто використовує поняття «Іоаннова школа», «Іоаннова еклесія», але важливо зауважити, що він не має на увазі себе. Іоаннова школа, Іоаннова церква в його термінології сходить до апостола Іоанна, улюбленого учня Христа і Божої Матері. У світовій християнській традиції «церква Іоанна» об'єднує містиків і стяжателів духу, на противагу «церкви Петра» – інституту офіційних жерців, нібито «наступників апостола Петра». – Ред.
[7] Одна з кращих марок фортепіано.
[8] Гласи або лаoди – оновлена і повністю змінена о. Іоанном система музичної вивіреності, прийнятої в православному духовному співі. В результаті творчої переробки духовно-співочий лад очищений ним від вторинних привнесень і наближений до автентичних зразків, майже забутих нині – так співали свої «псальми» руські каліки перехожі, барди богомильської Русі до вторгнення візантійщини. Нова система духовного співу заслужила високі оцінки сучасних знавців і теоретиків духовної музики, напр. таких як вже згадуваний проф. Є.М. Левашев. - Ред.
[9] Архієпископ Іоанн. Щоденник з місця одкровення. М., 2003.
[10] 12 чудових відповідей о. Іоанна на 12 чудових питань. Сб-к «Пантеон», № 38. М., 2009, с.30.
[11] Там же, с.31.
[12] А. Дорохов, «За що монополісти від ортодоксії женуть Богородичний центр?» (Інформаційно-аналітичний портал RSNews.net, архів).
[13] Alma Mаter Dei et Humani (лат.) – Матір, що годує богів і людей. Одне з найвищих містичних імен Божої Матері.
[14] Богомильська духовність іменує так псування, якому піддаються душі, які втілилися на землі. Князь світу цього під приводом «адаптації до земних умов» втискає в них начала гріха, вад, узурпації, егоїзму. Незаконна «адаптаційна» переліпка долається новим ліпленням від Духа Святого, пройти яке закликається всякий подвижник. - Ред.
[15] Див., напр., Збірка Іоанна Богомила «Небесна краса сім'ї. Бесіди, проповіді, думки про християнську родину» (М., 2006).
[16] ІоаннБогомил. Щоденники. Том 3: «Скарбниці любові». М., 2011. с.484.