ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ПОЕТА
Усю історію людства поезія супроводжувала релігії. Обставина ця доводиться десятками прикладів. Деякі тексти з Біблії, наприклад, «Пісня пісень», близькі до поетичних творів, усі чотири канонічні Євангелія і Книга Псалмів. Чудові твори поезії – священні книги індуїзму «Рамаяна» і «Махабхарата». Те ж саме ми можемо простежити у зороастрійців. Прикладів достатньо.
І ось перед нами поетичні книги християнства на новому його етапі. Автор їхній – Іоанн Богомил. У цій короткій передмові ми не ставимо собі завданням тлумачення релігійного змісту текстів отця Іоанна в їхньому канонічному значенні. Стверджуємо тільки, що поетична їхня гідність безумовна. Майже вісімсотсторінковий том «Катарська ліра» переповнений хорошими, іноді навіть найвищого ґатунку віршами. А ось і маніфест автора, як всі маніфести, дещо декларативний та прямолінійний, втім, як і годиться маніфесту:
Обожнюю, і тим самим обожую.
Вчу ходити стежками неходженими,
Нелегкий хрест першопрохідника несу гоже –
Супротив синедріонів і синагоги.
З цього випливає усвідомлення, що отець Іоанн і в творах своїх, перш за все, бачить пастирське звернення, прагне переконати своїх читачів у непохитності переходу в новий світ, на вищий щабель сповідання Христа.
Так, це вірші, і вірші талановиті. Але звернені вони не до досвідченої філологічної аудиторії, і вже тим більше не до байдужого споживача пересічного чтива (по-цвєтаєвськи, «ковтателям порожнеч»). Люди з відкритим серцем, серед них, може бути ще й не воцерковлені, але ті, що прагнуть духовного відновлення, внутрішньо вже готові до нього – ось найкращі читачі цієї поезії. До них вона звернена, для них і переконлива.
Ці вірші направляються до наших душ безпосередньо, вони сучасні і за лексикою, і за матеріалом, а деяка, в належній мірі, їхня архаїчність відповідає людській звичці автора до літургії – «прекрасне має бути величаво».
Пий з Чаші. Пий нескінченно.
З неї не скуштує ні лиходій, ні барига, ні фарисей,
Кров помазаника – як свинець йому в глотку...
Нова церква творить себе поза стінами старих храмів, вона воістину всесвітня і, перш за все, розпростерта над землею найпростіших людей, як і за часів перших християн.
Вона не в Храмі Христа Спасителя,
І не в капищі ідола мстивого,
Не в мечеті, і не в синагозі,
Морська комірчина – столик убогий...
Благодать, як з рогу достатку,
Зі Святого Грааля скуштували ми...
По суті ми зустрілися в цих незвичайних віршах з новим Євангелієм, Євангелієм від Поета. Поетична система отця Іоанна виразна й одночасно добре доступна для слов’янського слуху. Ритмічно вона заснована на різностопному тактовому вірші, вже відомому народній поезії. Ритмікою такого роду на початку ХХ століття користувалися наші чудові поети – Михайло Кузьмін, Володимир Маяковський, Ілля Сельвинський, використовував його і Йосип Бродський. Історично вона сягає через ряд спроб до народних віршів. Рими тут (скоріше не рими, а рифмоїди) дуже винахідливі і засновані здебільшого на асонансах, а не на точних співзвуччях. І це теж відповідає новітнім тенденціям в сучасному традиційному віршуванні.
Вживає отець Іоанн і зовсім вже новаторське римування різних клаузул (наприклад, поєднує жіночу риму з дактилічною: сучки – замучених). Однак автор ніде не гіперболізує образу, він уникає складної, багатоступеневої метафори, що, зазвичай, спрощує розуміння вірша. Така поетична мова – це різновид проповіді, вона швидше западає в душу, вона не вимагає розмотування клубка асоціацій, вона, як ми вже згадували, перш за все, переконлива. Ось ця переконливість притчі входить в завдання поета:
Росія забродила. Гебістський балаган.
Таргани бігають по темних кутках,
Батьківщину віддано на відкуп дурням.
Московитів зомбують ушитими в череп чіпами.
Православних легко сплутати з талібами...
Якщо необхідно, отець Іоанн вводить до своїх віршів досить вишукані лексичні конструкції, але все-таки ніколи не переускладнює їх.
Бачу хід прекрасноликих
Христів майбутнього, малих і великих,
Японських богородиць, яких сходить з неба надмір...
Брачні одри їхні прикрашені лілеями білими,
І з небес сходять білих кораблів флотилії...
Пречудове і тематичне, предметне розмаїття цієї поезії в якості навіть простої інформації. Вона охоплює широкий простір сучасного світу, релігійну, і не тільки християнську спадщину, проблеми і багато деталей нашої цивілізації (і слов’янської, і всесвітньої). Отець Іоанн відповів навіть на новітню лівійську війну.
І все це яскраво забарвлено емоційною авторською замилованістю або відторгненням.
Іоанн Богомил – поет ніяк не відсторонений, він – або гарячий, або холодний, мабуть, постійно зберігає в своїй душі цей заповіт з Апокаліпсису. Все на світі забарвлено для поета його новою вірою, що охоплює буквально весь Божий світ. Така поезія поєднує релігійну революцію з відгуком обдарованої душі і реагує навіть на бездомного пса, що промайнув перед очима поета.
Старий пес прив’язався на вулиці –
Загубився серед міських боєнь.
Один у полі не воїн…
Наявність таких деталей характерна навіть для найшляхетнішої поезії, згадаємо приблудного пса з поеми Олександра Блока «Дванадцять».
Перед нами поетичний світ всевидючий, всеохоплюючий, хоча і такий, що розуміє своє завдання інакше, ніж це робиться в професійній поезії, і вже нічого спільного не має з дилетантською графоманією – частою хворобою реагувати віршиками з будь-якого приводу, який підвернувся.
Для мене отець Іоанн – обдарований сучасний поет, який направив свій чималий дар на союзництво з головною людинобожою місією автора. Доля цієї місії поки ще перебуває в розвитку, але вірші вже написані та опубліковані, значить, відгук на них може бути сформульований вже сьогодні. У невиразну й перехідну пору для сучасної поезії (а така вона зараз не тільки за нашим розумінням), вірші Іоанна Богомила, звичайно, займають зовсім особливу, ні з ким неділиму позицію. Найбільше вони відокремлені від творів поетів, які вважають себе ортодоксальними церковниками і часто виступають під прапором так званої «духовної поезії». Дорога, якою йде отець Іоанн, суто індивідуальна, і це одна з її дорогоцінних відзнак.
Перед нами книга Іоанна Богомила, поета і людини, що відкриває нове Небо і нову Землю. Свій дар і свою долю виношеної ним істини він вклав у поетичне Слово, вимовив його сучасною, пластичною і ясною мовою, виголосив його сильно й страсно́, звернув його і до своїх послідовників, і до всіх, чия душа і дух потребують поетичної мови.
Хто має слух і зір, нехай почує і оцінить.
Євген Борисович Рейн, поет, прозаїк, сценарист